Skip to main content

Гетерофонія

(від грец. Eteros - інший і ponn - звук) - вид багатоголосся, що виникає при спільному (вокальному, інструментальному або змішаному) виконанні мелодії, коли в одному або дек. голосах відбуваються відступу від основного наспіву. Термін «Г.» застосовувався вже у стародавніх греків (Платон, Закони, VII, 12), проте сенс, к-рий йому надавався в той час, точно не встановлено. Згодом термін «Г.» вийшов з ужитку і був відроджений лише в 1901 ньому. вченим К. Штумпф, що використав його в зазначеному вище значенні.
Відхилення від осн. мотиву в Г. обумовлюються природ. відмінностями виконає. можливостей чоловіче. голосів і інструментів, а також фантазією виконавців. У цьому полягають загальні для багатьох нар. муз. культур коріння багатоголосся. У розвинених нар. -песенних і інструмент. культурах на основі нац. відмінностей, своєрідних форм побутування нар. муз. творчості та особливостей виконавців виробилися естетичний. норми, місцеві традиції, виникли різноманітні прояви основного принципу - одночасного поєднання разл. варіантів однієї мелодії. У таких культурах помітні і разл. напрямки розвитку гетерофонія багатоголосся. В одних переважає орнаментальне, в інших - гармонійне, по-третє - поліфонічен. варіювання мелодії. В абсолютно особливу гілка Г. вилилося розвиток рус. нар. -песенного багатоголосся, що призвело до утворення самобутнього складу - подголосочного багатоголосся.
Хоча достовірні писемні пам'ятки, що ілюструють історію розвитку Г., відсутні, сліди гетерофонія походження нар. багатоголосся в більшій чи меншій степепі збереглися всюди. Це підтверджують як зразки стародавнього багатоголосся, так і старовинні нар. пісні країн Зап. Європи:

Зразок органума з приписуваного Хукбальду трактату "Musica enchiriadis". ( "Керівництво по музиці").

Танцювальна пісня 13 століття. Із зібрання X. І. Мозера "Tцnende Altertьmer".

Литовська народна пісня "Aust ausrelй, tek saulelй" ( "Займається Зорюшка, сходить сонечко"). З книги Я. Чюрлёніте "Литовське народне пісенне творчість". 1966.
В ряді зразків нар. багатоголосся зап. -Європа. країн, де в цілому слідів Г. порівняно зі слав. і сх. культурами менше, виявляється поєднання імпровізації з відібраними практикою засобами вираження, зокрема з визначеної у отд. народностей вертикаллю, зі сталим відношенням до дисонансу і консонансу. Для мн. культур характерні унісон (октавні) закінчення, паралельний рух голосів (терциями, квартами і квінтами), переважання синхронності в вимові слів.

Російська народна пісня "Оповаділся Іван". Із збірки "Російські народні пісні Помор'я". Укладач С. Н. Кондратьєва. 1966.
гетерофонія принцип помітний і в таких багатоголосних нар. -песенних культурах, де дво- і трёхголосно досягли великої полифоничности. В процесі виконання нерідко спостерігається розподіл окремих партій, періодично створює збільшення числа голосів.
Орнаментальне "розцвічування" осн. мелодії в інструмент. акомпанементі властиво Г. арабських народів в Сівши. Африці.Відхилення від осн. мотиву (в поєднанні з отд. паростками полифоничности), що виникають при виконанні мелодії мн. інструментами, кожен з яких брало варіює мелодію відповідно до найбільш характерною для нього манерою виконання і закріпленими естетичними принципами, становлять основу музики для гамелана в Індонезії (див. нотний приклад).

Уривок з музики для гамелана. З книги Р. Баткен "Geschichte der Musik".
Дослідження разл. нар. муз. культур і уважне вивчення і творче використання композиторами зразків нар. позовква, в т. ч. і традицій багатоголосся, привели до усвідомленого збагаченню їх музики гетерофонія типами взаємин голосів. Зразки такого багатоголосся зустрічаються у зап. -Європа. і рос. класиків, у суч. радянських і зарубіжних композиторів.
Література : Мельгунов Ю., Русские песни, безпосередньо про голосів народу записані, вип. 1-2, М. - СПБ, 1879-85; Скребків С., Поліфонічний аналіз, М., 1940; Tюлін. Ю., Про зародження і розвитку гармонії в народній музиці, в сб. : Нариси з теоретичного музикознавства, під ред. Ю. Тюлина і А. Буцького, Л., 1959; Бершадська Т., Основні композиційні закономірності багатоголосся російської народної селянської пісні, Л., 1961; Григор'єв С. та Мюллер Т., Підручник поліфонії, М., 1961; Stumpf С., Tonsystem und Musik der Siamesen, в кн. : Beitrдge zur Akustik und Musikwissenschaft, hrsg. von C. Stumpf, ВD 3, Lpz. , 1901; Adler G., ьber die Heterophonie, "JbP", 1909; Schneider M., Geschichte der Mehrstimmigkeit, Bd 1, В., 1934, Rom, 1964. Т. Ф. Мюллер.

Музична енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія, Радянський композитор. Під ред. Ю. В. Келдиша. 1973-1982.